Чи правда, що в XIX столітті під час епідемії холери в Англії в Лондонському гомеопатичному госпіталі було в три рази менше смертей, ніж в звичайних лікарнях?

Про це статистичному непорозуміння я прочитав вперше в книзі, яка переведена на російський під назвою “ні гаманця, ні життя” (Саймон Сінгх, Едзард Ернст). Там же вони і вказали ряд причин, які сприяли такому казусу, на який до сих пір посилаються гомеопати в суперечках.
По-перше, пацієнти лікувалися від однієї хвороби, але умови у них були різні, в Лондонську гомеопатичні лікарню спочатку надходили люди багатший, їх стан здоров’я до захворювання було краще, а після виписки їм забезпечили належний догляд і харчування. А якщо ви в курсі, що таке холера, то абсолютно очевидним стає факт, що ці умови дуже важливі.
По-друге, різниця в лікарнях була не тільки в лікуванні. Ймовірно, в лондонській лікарні дотримувалися більш строгих гігієнічних стандартів, ніж в лікарні графства Мідлсекс, і це прекрасно пояснює різницю ввиживання. Тим паче, коли йдеться про інфекційної хвороби. Чистота і гігієна - інфекція, розумієте в чому суть?
По-третє, висока виживаність в лондонській лікарні, можливо, свідчить зовсім не про успіх гомеопатії, а про невдачу офіційної медицини. Історики медицини підозрюють, що хворі, які не отримували ніякого лікування, видужували навіть частіше, ніж ті, до кого застосовували загальноприйняті в той час методи. Хворим відчиняли кров, давали проносні (при холері, ха-ха), блювотні, потогінні, наривні кошти, зайво навантажуючи і без того змучений і ослаблений організм. Ну і крім цього ще хворим давали великі дози ртуті і миш’яку, які є, як нам всім відомо на сьогоднішній день, високотоксичними речовинами.
Так що в даній ситуації абсолютно очевидно, чому обставини склалися саме подібним чином.

Думки користувачів інтернету




ЩЕ ПОЧИТАТИ